Притчі

Притча про любов, що годує сім’ю

Жила собі звичайна селянська сім"я. Чоловік і жінка. І жили вони з того, що вирощували яблука у своєму саду, а восени продавали їх.

Та сталося одного року, що селянин, занедужавши, не зібрав урожаю. Чимало яблук зігнило. Що ж робити? Якщо не продати врожаю, то сім?я не виживе.

Християнин зібрав усі гнилі яблука і поїхав на ринок продавати те, що є. благословила його жінка і сказала, що все буде добре. Так селянин і поїхав.

І от дорогою стрівся йому купець. Бачить той, що селянин їде дорогою на ринок, а його віз повний гнилих яблук. Поглянув купець і каже:

- Що ж це ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, коли в тебе їх ніхто не купить!

- Знаю, купче, знаю, - відказує селянин. – Але що маю робити, продавати треба, бо ж погинемо ми з жінкою.

- Еге ж, дістанеш ти від жінки, коли ні з чим повернешся з ринку. З’їсть тебе живцем!

- О купче, про це ти не хвилюйся. Жінка золота у мене. Вона душі в мені не чує.

- А отакого, чоловіче, не буває! – відповідає купець.

- Та ще й як буває! Золота в мене жінка!

Тоді купець запропонував побитися об заклад:

- Ну що ж, чоловіче, посперечаймося! Зараз ми повернемося до тебе додому і скажемо, що яблука гнилі, ніхто їх в тебе не купив і жити вам не буде за що. Якщо жінка у тебе справді така, як ти кажеш, то ти виграв – віддам я тобі он той кошіль з золотом. А якщо би брешеш і жінка зчинить тобі бучу, то я виграв, і заберу твого коня з возом? Згода?

- Згода!

І от повернулися вони до селянина додому. Він з порога в розпачі й каже жінці:

- Лихо, жінко! Не зміг я продати яблука! Горе нам узимку буде!

- Що ти, любий. Про що ти кажеш? Вернувсь, і то добре. Та ще гостя привів. Заходьте, зараз умитися вам дам і стіл застелю. Відпочинете і пообідаєте.

І от сіли вони за стіл, а жінка селянина за ним доглядає і аж сяє від радости. Купець же тільки й повертає розмову на проданий врожай і як ця сім?я всю зиму жити буде. А жінка селянина йому постійно відповідає:

- Та налагодиться якось усе, проживемо! Тепер головне, щоб чоловікові і гостю добре було.

Довго вони так сиділи. Врешті-решт купець зрозумів, що програв спір. Витяг він свій кошіль і каже:

- Так, чоловіче, немало бачив я на цьому світі, але такої золотої жінки, як у тебе, не бачив. Правду ти казав. От твої гроші і живіть щасливо!