Аналой чи тетрапод.

Що таке тетрапод? Так сьогодні найчастіше називають мистецьки прикрашений стіл, що стоїть по центрі храму. Ця назва походить з грецької і буквально означає «чотири-ножник». Його древня, більш правильна назва – проскинітарій ( з грецької - припадання, поклоніння). Хоч на багатьох заможних парафіях сьогодні тетраподи роблять справжніми витворами мистецтва, що неабияк милують око відвідувачів храму, все ж основна його функція – практична. На ньому під час звершення відправ розміщуються необхідні священні речі. Під час відправи Всенічного бдіння на ньому ставиться спеціальна посудина – літійне блюдо з хлібом, оливою, пшеницею та вином, а священик перед ним читає молитви. Перед таким столом звершуються Таїнства Хрещення чи Вінчання, інші Таїнства та обряди.

Чи аналой є достойною заміною тетраподу? Очевидно, сучасні «тетраподи» є всього лиш видозміненими аналоями – підставками для богослужбових книг чи ікон. Власне, Церква раніше навіть слова такого не знала - тетрапод. Натомість, згадки про аналої ми зустрічаємо вже в апокрифічному євангелії від Фоми. Про аналої також систематично згадує Тіпікон – церковний уставу 5-6 століття та інші книги. В будь-якому випадку варто зауважити, що Візантійська Церква знає три різних слова для визначення трьох різних видів аналоїв : розкладний, кліросний та проскінітарій.

Православна Церква з давнини знає про проскинітарій – великий і масивний аналой, зі сталим місцем в храмі. Переважно – нижче амвону. Є відомості, що такі столи багато прикрашали, або покривали спеціальним покривалом, кольору відповідно до свята. В Грецькій Церкві, на Святій Горі Афон проскинітарії й до нині часто прикрашаються киворіями – навісами з чотирма колонами по сторонах. Цікаво, що церковний устав хоч і приписує ці столи ховати після співу полієлею, на практиці сьогодні вони стоять непорушно. У церквах Сходу їх ставлять не в центрі, а біля однієї з колон, переважно з південно-східного боку.

Яким є, чи повинен бути його вигляд? Церква немає спеціальних канонів, якими би визначався зовнішній вигляд у тетраподу. Сьогодні це можуть бути, як найпростіші столики, так і неймовірної краси шикарні вироби з дорогих порід дерева, позолоти, граніту чи інших матеріалів, прибрані іконами, чеканкою та різьбленням. Варто зауважити, що сучасні тетраподи з певного часу, стали більше схожі на зменшені Престоли у Вівтарі, ніж на древні, уже згадані нами проскинітарії. До речі, в останніх поверхня була не пласка, а під нахилом, щоб було зручніше ставити книги чи святі образи. Напевне, сьогодні у свідомості віруючих тетрапод є своєрідним «престолом для мирян», а йому належить бути максимально схожим на той, що є у священика. Це звичайно гордилива думка. Тетрапод – це всього лиш велика, модифікована підставка для ікони.

Що повинно стало лежати на тетрапод постійно, а, що лише в особливі дні? Основне призначення тетраподу – бути столиком, на якому розміщена головна ікона храму, тобто ікона з зображенням події чи святого, на честь яких побудовано церкву. На практиці найчастіше поруч з іконою поставляють для поклоніння віруючих і ще й хреста. Але подібної практики схвалювати не можна з кількох причин.

По-перше, церковний календар має конкретні дні, особливі свята, в які на середину храму з особливою урочистістю виносять святий хрест для пошанування віруючими. Заведення практики, при якій Святий Хрест стоїть цілий рік, принижує значення днів Всецерковного поклоніння св.Хресту : якщо хрест і так постійно стоїть на столику, то навіщо робити ще якісь «зайві» служби і обряди? Якщо хрест прибраний квітами має більшу силу, аніж той, що без квітів, то невже вся його сила в одних квітах?

Ну, й друге. Зазвичай на тетрапод ставлять саме священицький хрест, той, що може стояти і на Св.Престолі та використовуватись при інших богослужіннях. Традиція Православної Церкви категорично забороняє торкатися до священних речей мирянам. Спостерігаючи не один рік за тим, як віруючі прикладаються до таких речей можна з сумом зауважити, що далеко не всі розуміють різницю між звичайними та сакральними, освяченими речами. Саме з уваги на такі моменти хреста на тетрапод краще не ставити. Принаймні, в часи коли в храмі йдуть служби. Як відомо, за традицією після відпусту літургії священнослужителі й так, виходячи на амвон, дають вірянам прикластися до зображення святого хреста.

Часто поруч з іконою ставлять хусточку для того, щоб жіночки витирали на ній після себе сліди помади. Як на мене, багато логічніше цією хусткою витирати уста перед тим, як прикладатися до святині замість того, щоб вже розтирати після себе сліди принесеної хімії. Християнська мораль вимагає від людини особливого такту завжди, а не тільки тоді, коли вона готується йти в храм. Краса - це поняття богословське. То ж багатьом жінкам хоча б у храмі варто побути без маски, самою собою. Це не тільки корисно для душі, але й важливо для збереження дорогого, часто безцінного, церковного начиння. Священнослужителі постійно про це наголошують, але не часто бувають почуті.

І завершуючи нашу розмову про тетрапод, варто ще раз сказати про найголовніше. В церкві немає непотрібних чи зайвих речей. Всі вони встановлені для того, щоб допомагати людям спасатися. Хоч і спасається людина не сторонніми предметами, а правильною вірою та благочестивим життям по ній. Без цього найкоштовніший тетрапод свідчитиме лише про те, що ми земну красу любимо більше, аніж небесну. Допомагай нам Боже щирим покаянням та добрими справами довести протилежне. Якщо не Богу, то хоча б самі собі.

Скопійовано зсайту- http://old.bogoslov.org/2013/01/tetrapod.html